Комплексне впровадження

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ­ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ ­РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

5 February 2016
Фото: 

 

РЕЛЬЄФ

Поверхня України різноманітна: 70 % її площі — низовини, 25 % — височини і тільки 5 % — гірські природні комплекси. Піднесеність рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м, а її найвища точка — гора Берда на Хотинській височині (515 м). На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10—15 м, на височинах — переважно 300—400 м. Гірські хребти досягають заввишки 1700—2000 м; най­вищою точкою України є гора Говерла (2061 м) в Укра­їнських Карпатах (рис. 27).
Значна частина території України роз­ташована в південно-західній частині Схід­но­європейської рівнини і представлена низовинами (із плоскою поверхнею, заввишки до 200 м) і височинами (з горбистою поверхнею, розчленованою балками і ярами, заввишки 200—500 м). 
Характерні форми рельєфу рівнинної частини України: водно-льодовикові рівнини, що займають значні площі на Українському Поліссі; річкові тераси, що простяглися уздовж великих і середніх річок широкими смугами (загальна ширина терас Дніпра сягає 100 км). На Придніпровській височині, у Донбасі, на схилах Середньоруської височини переважають денудаційні хвилясто-горбисті форми поверхні. Характерна риса деяких річок України — пороги і стрімкі скелясті ущелини (Південний Буг на півночі Миколаївської області, Дністер із притоками та ін.).

 

ТЕКТОНІЧНІ СТРУКТУРИ УКРАЇНИ

В основі більшої частини території України лежить Східноєвропейська платформа. На півдні до неї приєднується молода платформа — Скіфська плита. Крайній південь і південний захід представлені невеликими ділянками альпійської складчастості.
Східноєвропейська платформа — одна з найдавніших на Землі — має докембрійський вік; її формування закінчилося близько 2 млрд років тому. Протягом наступного часу її фундамент то занурювався, то підіймався, зазнаючи розломів, уздовж яких окремі ділянки зміщувалися одна відносно іншої. Таким чином, тут виділився Український щит — ділянка, де осадовий чохол є мінімальним. На більшій частині щита давні кристалічні породи виходять на поверхню. Щит простягнувся від Рівненської і Житомирської областей до узбережжя Азовського моря. Його довжина — 1100 км, ширина — від 100 до ­250 км. На захід від щита розташована Волино-Подільська плита з потужністю осадового чохла 2000—2500 м; ще далі — Галицько-Волинська западина, де фундамент перекритий чохлом осадових порід потужністю 3000—7000 м.
На лівобережжі Дніпра простяглася Дніпровсько-Донецька западина з глибоко зануреним фундаментом і осадовим чохлом потужністю 4000—6000 м і більше.
Приморська частина України і північний Крим лежать на молодій Скіфській плиті. Фундамент плити рівний, перекритий осадовим чохлом потужністю від 500—1000 м на півдні до 3000—6000 м на півночі.
Особливе місце в тектонічній структурі України посідають області альпійської складчастості, перед якими сформувалися передгірні прогини з потужним осадовим чохлом. Формування складчастих областей і досі триває: тут спостерігаються землетруси. 

 

ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА УКРАЇНИ

Геологічна будова — це склад і будова земної кори, результат дії складних процесів, що відбувалися протягом тривалого історичного періоду.
Територія України розташована в межах кількох платформених і складчастих тектонічних структур і має складну геологічну будову.
Основною платформеною структурою є давня (докембрійська) Східноєв­ропейська платформа, яка має двоповерхову будову. Нижній поверх — це фун­дамент, складений кристалічними породами (гранітами, гнейсами, кристалічними сланцями тощо). На земну поверхню кристалічний фундамент виходить у вигляді Українського щита. Осадовий чохол (верхній поверх платформи) має тут невелику потужність, а в деяких місцях цілком відсутній. Ще один виступ фундаменту — Воронезький кристалічний масив (на північному сході України) — вкритий досить потужним чохлом осадових порід (від 800 м і більше) і на земну поверхню не виходить. На іншій території України фундамент платформи покритий ще потужнішим осадовим чохлом. Так, в осьовій частині Дніпровсько-Донецької западини потужність осадової товщі сягає 18—20 км.
На південь від Східноєвропейської платформи розташо­вана Скіф­ська плита — платформена структура, фундамент якої сформувався в мезозої, а на захід — Західноєвропейська платформа (палео­зойська). Від цих молодих платформ (плит) Східноєвропейську платформу відокремлюють системи прогинів і западин.
До складчастих структур на території України належать:
• Українські Карпати — область молодого (альпійського) горотворення, що розпочалося в неогені й триває дотепер;
• Кримські гори — виникли в мезозойську еру, після чого зруйнувалися; в альпійський час відбулося їх омолодження, унаслідок чого вони набули складчасто-брилового характеру;
• Донецька складчаста споруда — виникла в епоху герцинської складчастості (па­леозой).
Породи, відкладені у четвертинному періоді, поширені майже скрізь. Без­посередньо під ними найчастіше залягають гірські породи неогену (При­чор­номорська і частково При­дніп­ровська низовини, Подільська височина) і палеогену (північна частина Придніп­ровської низовини), більша частина Карпат.
На північному заході України під гірськими породами четвертинного періоду залягають породи крейдового віку. Вони відслонюються також у долині Сіверського Дінця і його лівих приток та на крайньому північному сході Украї­ни, а також у Карпатах.
Породи юрського віку поширені у Кримських горах, кам’яновугільного — у Донецькому кряжі.
Найдавніші (докембрійські) породи виходять на поверхню чи перекриті тонким шаром четвертинних порід у межах Придніпровської та Приазовської височин.

 

МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Серед паливних корисних копалин найбільшу цінність мають родовища нафти і газу, що зосереджені в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області та Карпатській і Причорноморській нафтогазоносних провінціях (Сумська, Хар­ків­ська, Полтавська, Львівська, Івано-Фран­ківська області, Автономна Республіка Крим, шельф Чорного моря), а також кам’яного і бурого вугілля у Донецькому, Львівсько-Волинському кам’яно­вугіль­них і Дніпровському буровугільному басейнах. Також залягають горючі сланці, родовища яких є в Карпатах, на Поділлі, у Кіровоградській області (найбільше родовище — Бовтиське). Родовища торфу зосереджені на Поліській низовині.

 

РУДНІ КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Рудні корисні копалини — гірські породи і мінерали, з яких за існуючих технологічних можливостей доцільно добувати метали. Як правило, рудні корисні копалини належать до магматичних і метаморфічних гірських порід. Саме тому їх пошуки геологи ведуть у районах виходу на поверхню фундаменту Україн­ського щита, Донецького кряжа, Вулканічного хребта Карпат. Україна має величезні запаси залізних і манганових руд та можливості для їх експорту. На руди кольорових металів Україна бідна. Є значні запаси титанових і ртутних руд; не до кінця розвідані запаcи мідних руд і золота.

НЕРУДНІ КОРИСНІ КОПАЛИНИ

За запасами нерудних корисних копалин Україна посідає одне з перших місць у світі. Так, запаси самородної сірки в Прикарпатті — найбільші у світі. Родовища кам’яної солі розробляються у Донбасі (Артемівське, Слов’янське) і в За­карпатті (Солотвинське). Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей є в Пе­­ред­карпатті (Калуш-Голинське). Ро­до­вища нерудної сировини для металургійної промисловості розвідані у різних районах:
• магнезит (Запорізька і Дніпропетров­ська області);
• флюсові вапняки (Донецька область і АР Крим);
• вогнетривкі глини (Донецька область);
• кварцити (Житомирська область).
Також в Україні добувають тальк, слюду, барит, графіт, польові шпати, скляні піски; розвідано родовища дорогоцінного каміння (берилу, аметисту, топазу); є перспективи видобутку напівдорогоцінного каміння (опалу, бурштину, гранату).
Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Сваля­ва, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).

 

КЛІМАТИЧНІ УМОВИ ТА РЕСУРСИ

Клімат — це багаторічний режим погоди, властивий даній території.
Клімат України є помірно континентальним, з певними особливостями у Кримських і Карпатських горах, а також на Південному березі Криму, якому властиві риси субтропічного середземноморського типу клімату. Континен­тальність клімату на території країни зростає із заходу на схід.
На клімат будь-якої території впливають три основні чинники.

Сонячна радіація — головний фактор кліматотворення. Її кількість залежить від широти місцевості. Остання зумовлює кут падіння сонячних променів і тривалість дня (тобто сумарну сонячну радіацію, певною мірою, — середні температури повітря). Величина сумарної сонячної радіації в межах України коливається від 4200 до 5300 МДж/м2. Більшу її частину територія одержує з травня до вересня.
Завдяки циркуляції атмосфери відбувається перерозподіл тепла і вологи. Циркуляція атмосфери зумовлює перенос повітряних мас, їх трансформацію і взаємодію, що виражаються у вигляді атмосферних фронтів. В Україну надходять морські повітряні маси з Атлантики й Арктики і континентальне повітря, що формується над Азією. Характер атмосферної циркуляції над Україною визначається чергуванням циклонів і антициклонів. Циклони надходять протягом року із заходу, південного заходу та півдня й спричиняють відлиги взимку і дощі з прохолодною погодою влітку. Вторгнення континентальних повітряних мас з Азії (антициклони) зумовлюють похолодання та ясну морозну погоду взимку і дуже спекотну посушливу погоду улітку.
Характер підстилаючої поверхні впливає на розподіл сонячної радіації та рух повітряних мас:
• рівнинність більшої частини України зумовлює поступове зростання показників сонячної радіації і середньої температури з півночі на південь, не перешкоджає просуванню повітряних мас у різних напрямках;
• Карпатські й Кримські гори є бар’є­рами для проходження певних по­віт­ряних мас (тому клімат Закар­паття і Південного берега Криму відрізняються);
• у горах з висотою зростає кількість опадів і зменшується температура повітря;
• на мікроклімат впливають також річкова мережа, ґрунтово-рослинний покрив, забудова населених пунктів тощо.
Основні показники клімату — температурний режим повітря і кількість опадів.
Середня температура найхолоднішого місяця в Україні (січня) на північному сході –7 °С, на Південному березі Криму — +2...+4 °С; найтеплішого місяця (липня) — від +18 °С на заході до +22...+23 °С на півдні.
Території України притаманний континентальний тип річного руху атмосферних опадів з максимумом влітку і мінімумом узимку; спостерігається поступове зменшення кількості опадів із заходу і північного заходу на південний схід і південь (від 550—650 мм до 300—350 мм). Максимальна кількість опадів спостерігається в Українських Карпа­тах (1500—2000 мм).
Тільки на Південному березі Криму спостерігається субтропічний середземноморський тип річного руху опадів: максимум — узимку, мінімум — улітку.

ВНУТРІШНІ ВОДИ;ГІДРОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНИ.

Гідрографічну мережу території України складають річки озера та лимани канали водосховища ставки та болота.Найголовнішим елементом гідрографічної мережі є річки.Середня густота річеової мережі України становить 0,34км/км2.Річки належать до басейнів Чорного Азовського і Балтійського морів однак на південні моря припадає 98% площі водозбору.В Україні нараховується понад 20 тисяч озер а їхня загальна площа становить 4000км2.Водосховища і ставки займають площу 11730км2 найбільше їх у лісостеповій та степовій зонах.Близько 1.7%території України займають болота.

ГОЛОВНІ РІЧКОВІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

За швидкістю течії і режимом стоку річки поділяються на річкові(швидкоплинні з порогами і водоспадами неширокі)і рівнинні (з повільною спокійною течією.

Річки разрізняються за джерелами живлення.У середньому на території України частка снігового живлення річок становить 60% підземного-30% дощовго 10%.За режимом річкового стоку розрізняють виділяють чотири типи річок;східноєвропейський причорноморський карпатський кримський.Головними річковими системами України є системи Дніпра Південного Бугу Дністра Дунаю Сіверського Дінця Тиси.

Дніпро- найдовша річка України(981км у межах країни).Разом із притоками на його басейн припадає 60% водних ресурсів країи.